Виховна година «Бабуся – берегиня роду»
Мета: виховувати в
дітей почуття любові й поваги до своєї родини; зацікавити їх пошуками коріння
свого родоводу; дати можливість відчути комфорт і радість від родинного
оточення і спілкування; учити взаєморозуміння, взаємодопомоги, усвідомлення
своїх обов’язків, закласти в учнів бажання виявляти увагу й повагу до бабусі,
творити добро, нести красу в дім своїми думками й учинками; сприяти розумінню
необхідності міцних родинних зв’язків, важливості родинного єднання; формування
відчуття гордості за свою велику українську родину.
Обладнання: магнітофон,
записи українських пісень про родину, картки з прислів’ями та приказками на
тему родини.
Оформлення залу: фотостенд «Наша родина».
Вихователь. Діти, сьогодні
– особливе свято. В гості до нас прийшли найулюбленіші для кожного з нас люди –
ваші бабусі. Вони – невтомні трудівниці, скарбничі мудрості нашого народу, хранительки
звичаїв та обрядів. Бабуся! Чи є в світі краща людина? Ні! Скільки вона
пережила, але яка ніжна, щира! Скільки вона недоспала ночей, голублячи вас –
онучат. Подивімося, діти, у бабусині очі. Які вони щирі! У них не побачиш ні
лукавства, ні хитрощів. Це погляд добра й любові. У кожної бабусі своє життя,
своя доля. А яка вона?..
Учень 1. Добрий день, бабусю дорога моя!
Це для тебе сонечко сія…
І ласкою повняться рученьки
твої,
Я люблю твій голос –
теплий, дорогий!
Учень 2. У нім землі моєї срібні голоси
Дружби і любові, добра і
краси.
Назбираю в лісі квітів
сон-трави:
Дорога бабусю, літ 100
живи,
У моєму серці – слід твоїх
пісень.
Усі. Добридень!
Добрий тобі день!
Учень 1. Ти тільки
вслухайся: бабуся! Бабусенька!.. Бабуня-солодуня! Яке ніжне, гарне, лагідне,
пестливе й тепле слово!
Учень 2. А чому?
Учень 1. А тому, що
бабуся – це мамина або татова мама, отже, вона прожила на світі вдвічі більше,
ніж твої мама чи тато. Бачила у світі вдвічі більше, і ти, мабуть, удвічі
дорожчий для неї, бо ти дитина її дитини.
Учень 2. Бо ти – її
онучатко, дівчатко чи хлоп’ятко. Бо ти – її пташенятко, ластів’ятко, козенятко,
нехай іноді навіть телятко, нехай часом поросятко.
Учень 1. І коли це
бабуся називала мене поросятком?
Учень 2. Напевно, тоді,
коли ти був брудну лею?
Учень 1. Згадав! Це було
тоді, коли я заталапав чоботята
І, щоб сховатися від тата,
- до бабусі утікав!
А вона посварить,
покричить, поцілує та й мовчить.
Чи сюди, чи туди, чи то
хліба, чи води,
Чи сорочку, чи штанята –
все до бабці, не до тата:
Там безпечно від біди. І
щасливий той живе,
В кого бабця люба є: той
біди вже не зазнає,
Бо бабусенька скрізь дбає.
Учень 2. А дбає бабуся
про тебе тому, що ти її дитиночка-кровиночка.
Правду кажуть у
народі: «Діти – це діти, а справжні діти – це онуки».
Вихователь. Дорогі бабусі!
У своєму житті ви не часто отримували подяки, нагороди за свою роботу. І ось
учнівська громада нашого класу вирішила встановити нагороду для кожної бабусі.
Прийміть від онуків велике спасибі і медалі. (Діти вручають саморобні медалі).
Учень 1. Ой, яка ж бо ти, бабусю, дорога та мила,
Того словечком сказати не
моя ще сила.
Що те сонечко на небі,
У лузі квітка красна –
То бабуся в нашій хаті,
Добра все та ясна.
Учень 2. Бабуся! Чи є в
світі людина краща? Ні! Скільки вона пережила, але яка ніжна, щира! Скільки
вона недоспала ночей, голублячи своїх дітей, онучат!
Учень 1. Погляньмо у
бабусині очі, які вони щирі! У них не побачиш ні лукавості, ні хитрування. Це
погляд ніжності, добра й любові. І хоч горе не оминуло бабусину хату, але
особливим блиском світилися очі у бабусі тоді, коли приїжджали до неї онучата.
У кожної бабусі своє життя, своя доля! Яка вона?
Учень 2. Бабусю-бабусенько,
невтомна бджілко! Заради онуків вона віддасть усе, останньою краплинкою води
поділиться! Кажуть, що бабусі більше люблять онуків, ніж власних дітей. Вони з
любов’ю передають їм свої вміння, знання, досвід.
Учень 1. Від бабусь
навчалися онучата прясти, ткати, шити, вишивати і бавити немовлят, виконувати
домашню роботу. У народі зустрічаються і такі приповідки про бабусь: «Хто
бабусю має, той потіху знає», «Бабуся скаже, як зав’яже», «Там бабусині руки,
де онуки», «Бабусине слівце – плідне деревце».
Учень 2. Уже став
крилатим вислів: «Є бабуся – є і діти». Справді, бо на плечі наших
бабусь-трудівниць випало, крім усіх домашніх турбот, і виховання онучат.
Нерідко бабусі нам за тата і маму. Адже наші мами за щоденними турботами не
мають часу відповідати на всі наші «чому». От і доводиться звертатися до
бабусь. А вони – все встигають, на всі запитання відповіді знають.
Онук (підходить до
бабусі). Люба бабусю! Розкажіть, як Ви доглядали нас, онучат, наших мам і тат.
Чи важко було Вам?
Бабуся. Ні, дорогий
онучку, неважко. Адже ваші прабабусі передали нам секрети народної педагогіки.
Часто вони любили промовляти: «Пам’ятай, доню, роститимеш дитину щасливою, коли
сама будеш мудрою». З перших днів народження дітей вони були нашими порадницями
і помічницями. Коли народжувався у сім’ї хлопчик, то в першу купіль клали три
дубових листочки з вершечка дерева. Дуб має велику силу. Для дівчинки клали у
купіль трійчаті листочки берези. Вони символізували Пресвяту Трійцю: Отця, Сина
і Духа Святого. І обов’язково, коли народжувався хлопчик, то біля хати молоді
батьки садили дуб, а коли дівчинка – берізку.
Учень 1. Спасибі, бабусю, за все, що ви для нас
зробили,
Та дуже Вас просимо:
бережіть свої сили!
(«Пісенька про
бабусю», сл.Волгіної, муз.Філіпенка.)
Учень 2. Наметушились, натомилися, бабусю.
Спочиньте трохи. В холодок
ідіть.
З пошаною, як сядемо,
дивлюся
На Ваші руки, стомлені в
труді.
Які вони мозолясті та
почорнілі,
Сплелися жили у тугі вузли.
Їм не було свята, ні
неділі,
Поки дітей на ноги не
звели.
Я й досі чую дотик їх
гарячий,
І тануть всі тривоги, наче
сніг,
Бабусю мила, горлице
терпляча,
Спішу завжди на Ваш святий
поріг.
Учень 1. Я своїй бабусі
пісню заспіваю,
Вона для мене сонечко й
краса, -
Подібної до неї я не знаю,
Коли б зшукав всю землю й
небеса.
Моя бабуся – люба, гарна й
мила,
Вона найкраща від усіх
людей.
І хоч вона вже трохи
посивіла,
Але так щиро любить нас,
дітей.
(Пісня
«Бабусі», муз.Шаферана, сл.П.Тичини.)
Учень 2. Свою бабусю знаю я з давніх-давніх пір,
Її обличчя любе, її
ласкавий зір.
Замислиться бабуся,
зажуриться на мить,
І
знов, дивись, сміється, ласкаво гомонить.
Та над усе найбільше
сподобались мені
Її ласкаві руки, умілі та
міцні,
Оцій руці хорошій робота не
важка,
Бо шиє, варить, пише
бабусина рука.
Буває, щось пошиє – ви
скажете: краса!
Вона робити вміє, ну просто
чудеса.
І я бабусі руки цілую
залюбки,
Вони немов співають,
розказують казки.
Я слухаю бабусю, я вся, мов
уві сні,
Розумні, ніжні руки, умілі
та міцні.
Учень 1. Люба бабусю,
розкажіть нашим учням, хто Вас навчив хліб пекти?
Бабуся. Навчила мене
хліб пекти, любі дітки, моя мама. Бо дівчинку змалку виховували господинею. А
секрети жіночого мистецтва передавала їй бабуся. Коли моя мама розчиняла хліб,
то я зі своєю бабусею, коли була така як ви, допомагала процідити сироватку, прикрити
діжу рушником, розкладала вироблені буханці на лопатку, підкладала капустяні
листки. Любили ми дивитися, як мама діставала хліб із печі. Колись у родинах
було багато дітей. І мама зранку ділила хліб між усіма членами сім’ї. всім по
шматочку. А ще бабуся нам завжди говорила: «Пам’ятайте, діти, де хліб на землі,
- там немає злагоди в сім’ї», «Хто хлібом кидається, того щастя цурається».
У святкові дні
хліб ділили, промовляючи:
Скориночка
малесенька – для хлопчика-горобчика.
А вже друга
скибочка – для дідусенька,
Третя – для
бабусеньки, четверта – для батечка,
П’ята – для
неньки.
А решта – для
діток, яких багатенько.
Дуже любили ми,
коли приходили до нас наші бабусі. Вони і в будень, і в свята приносили нам
гостинці.
(Пісня
«Гостинці», сл.Панченка, муз.Філіпенка.)
Учень 2. Сивина. Одним
бабусям вона припорошила скроні, іншим зовсім вибілила коси. І кожна сива
волосина свідчить про те, що не завжди їх слухали їхні діти і ми, онучата. І
боліло у бабусь серце за нас, за наших матерів і татусів, волосинки сивіли.
Онук. Ой бабусю, у
Ваших косах вже чотири сивих волосинки,
а вчора було три. Чому це посивіла ще одна волосинка Бабуся. Від болю, любий
онучку. Коли болить серце, тоді й сивіє волосинка.
Онук. А від чого ж у
Вас боліло серце?
Бабуся. Пам’ятаєш, ти
поліз на високе-високе дерево? Я глянула
у вікно, побачила тебе на тоненькій гілочці, серце заболіло, а волосинка
посивіла.
Онук. Бабусенько
люба, а як вилізу на високе-високе дерево і сяду на товсту гілочку волосинка не
посивіє?
Учень 1. Дай, бабусю,
поцілую сивину твого волосся.
Теплим диханням зігрію
снігом вибілені коси.
Може, і на них розтане
лоскітливий іній срібний,
Мов химерні візерунки на
замерзлій з ночі шибі.
Вихователь. Повернімося до
наших онучат, які люблять розповідати, як вони вправно допомагають бабусям. А
що з цього виходить , нумо краще послухаємо.
Учень 1. Багато в бабусі
турбот – не злічить!
Одній всю роботу нелегко
зробить.
І хочеться нам таке всім
сказати:
Ми будемо завжди
допомагати.
Учень 2. Нехай хоч і в маленькім ділі,
Та руки в нас умілі,
Ми допомагаєм вправно:
Посуд миємо під краном,
Витираєм тарілки
І збираєм черепки.
Учень 1. Дуже нездужає
наша бабуся. Я за недужу бабусю боюся.
Каже бабуся: «Уже я стара». Каже бабуся: «Вмирати
пора»…
Що ти, бабусенько, Ти молоденька! Тільки
натруджена, тільки сивенька.
Я викликаю «Швидку допомогу» і виглядаю машину
з-за рогу.
Потім з рецептом біжу до аптеки. Зараз,
бабусенько, тут недалеко.
Дайте цілющих настоїв трави! Випий, бабусю,
сто років живи.
Учень 2. Дорогі бабусі!
За щоденними турботами ми забуваємо щиро подякувати за все добре, що ви зробили
для дітей, онуків, правнуків.
Бабусі.
Щира дяка за
щирі слова,
За казки –
найцікавіші в світі!
Колисала мене
сон-трава,
А будило калинове
віття…
На долівці –
полин з чебрецем,
Щось духмяне
ховалось в колиску…
Чи наснилось
мені все оце,
А чи й справді
купали в любистку…
Поспішаєш,
бабуню, як гість –
Кличуть хата
гарненька і справи…
Хто ж, крім
тебе, мені розповість
Ті казки і про
квіти, й про трави!
Вихователь. Діти, немає на
землі нічого вічного. Не вічні і наші рідні. Але всі ви дуже щасливі, що поряд
з вами живуть ваші рідні.
Родина, дорога
родина!
Що може бути
кращим в світі цім?
Чим більше
дорожить людина
За батьківський
і материнський дім?
Що може бути
кращим за вечерю в домі
За батьківським
міцним столом,
Де в шумнім
гомоні і в кожнім слові
Все сповнене
любов’ю, а не злом?
Де можна більше
зачерпнуть любові?
Де взяти більше
доброти?
Як в
материнськім ніжнім слові,
Як з батька щедрої
руки.
Дорогі бабусі!
За щоденними турботами ми не маємо часу подякувати вам за добро, яке ви зробили
для дітей, онуків, правнуків. Спасибі вам, дорогі наші!.
Учень 1. Милі наші бабусі!
Ми вам шану
складаєм.
І признатися
мусим,
Що без вас нас
немає.
Ви нас, рідні,
зростили,
Нам життя дарували
І безмежно любили,
Від біди захищали.
Учень 2. Тож сьогодні я хочу
Вам спасибі
сказати
За недоспані ночі,
На тривоги багаті.
За натруджені
руки,
Що не знають утоми,
За хвилини
розлуки,
Як не ладиться в
домі.
Учень 1. Ви завжди у роботі,
На вас кинуті
діти,
Повсякденні
турботи –
Нема часу й
хворіти.
Густі зморшки
покрили
Ваше добре лице,
І все менше в вас сили –
Пам’ятати б про
це.
Учень 2. - Діти любі, -
каже мати, -
Треба старших
шанувати!
То дасть Господь
всього світу
Вам прожити довгі
літа.
Варт пошани сивий
волос
І старий тихенький
голос.
І тим зморшкам
придивіться,
Станьте ближче,
поклоніться!
Учень 1. Ми вас любимо щиро,
Любим вас, як
онуки.
Всім здоров’я вам,
миру
І цілуєм вам руки.
Учень 2. Побажаєм вам
сто років жити
Без горя, сліз і
без журби.
Хай з вами буде
щастя і здоров’я
На многії літа і
назавжди.
Учень 1. Хай в житті вам радість буде,
Процвітайте, як
той цвіт.
Дай же, Боже,
любим бабцям
Многих, добрих,
щасних літ!
(Всі співають
пісню «Многая літа»).
Учень 1. Милі гості,
просим сісти,
Вареники будем
їсти.
Вареники непогані,
Вареники у
сметані.
В кожній хаті на
Вкраїні
Вареники варять
нині.
Ці вареники
знамені –
Їхні родичі
пельмені.
Учень 2. Їжте, їжте,
просим щиро
Вареники наші з
сиром,
Вареники непогані,
Вареники у
сметані.
Їжте, ну ж бо їжте,
На здоров’я.
(Частування
гостей варениками).
Немає коментарів:
Дописати коментар