З досвіду роботи

ІЗ ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСВІДУ

ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК САМОВИХОВАННЯ 

У ВИХОВАНЦІВ ШКОЛИ-ІНТЕРНАТУ

Проблема виховання особистості – одна з найголовніших проблем сучасності. І це зрозуміло: новому суспільству потрібна нова людина – високоосвічена, інтелігентна, національно свідома.

Пріорітетним напрямком у вихованні є всебічний та гармонійний розвиток особистості, яка здатна до саморозвитку, самовиховання і самореалізації у суспільстві, яка керується загальнолюдськими цінностями. Але таку людину треба виховати.

Великий педагог В. О. Сухомлинський зазначав, що «вихованою можна назвати ту людину, яка вміє виховувати себе». Він неодноразово говорив, «що всі методи виховання повинні сприяти тому, аби людина подивилась на себе саму, прагнула пізнати свій внутрішній світ, щоб усі сили її душі були спрямовані на те, щоб зробити себе кращою, досконалішою». Великий педагог-гуманіст стверджував, що «самовиховання – це не щось допоміжне у вихованні, а міцний його фундамент. Ніхто не зможе виховати людину, якщо вона сама себе не виховає».

Ці слова видатного педагога й спонукали мене до поглибленого вивчення теми «Формування навичок самовиховання у вихованців школи-інтернату».

Актуальність вибору науково-методичної проблеми очевидна. Незаперечним є факт, що виховання й самовиховання – дві сторони єдиного процесу формування особистості. Під самовихованням розуміється свідома, цілеспрямована й самостійна діяльність, що виникає в результаті активної взаємодії із середовищем і впливає на розвиток і вдосконалення особистості.

Дослідження, проведені психологами й педагогами, переконливо довели, що особистість є активною силою не тільки в перетворенні навколишнього світу, але й у власному її формуванні (А.Я. Арет, О.Г. Ковальов, А.І. Кочетов, Л.І. Рувинський та інші).

Самовиховання – це вищий етап навчально-виховного процесу, що здійснюється в цілеспрямованій роботі людини над власним розвитком і самовдосконаленням. Вважаю, що справжнім вихованням є те, що спонукає  школярів до самовиховання. Тому ефективність педагогічної системи пов’язую з тим, наскільки зовнішній виховний вплив і самовиховання стають невід’ємними частинами єдиного процесу формування особистості.

У молодшому шкільному віці у виховному впливі примус набагато  зменшується. Тому разом з вимогливістю до дітей піклуюся про розвиток у них самосвідомості, допомагаю учням самостійно розбиратися в поганих вчинках і діях. Проводжу індивідуальні бесіди, під час яких спонукаю дитину задуматися над собою, вчу стримувати себе, виправляти свої помилки та недоліки.

Важливу роль у самовихованні молодших школярів грає трудова діяльність. Самостійне виконання доручень викликає в учня впевненість в собі, сприяє подальшому розвитку самостійності. У класі кожен учень має як постійне доручення, так і тимчасові. Вважаю, що в процесі праці виробляється відповідальність за доручену справу і її результати, змінюється відношення до неї.

З обліком фізіологічних і психологічних особливостей дітей молодшого шкільного віку, елементи самовиховання доцільно поєднувати з рухливими іграми. Ні в якому іншому виді діяльності не проявляється стільки самостійності, товариства й самовизначення, як у грі. Для формування елементарних навичок самовиховання в учнів молодшого шкільного віку гра має неоціненне значення. Неухильна відповідність правилам гри вже є самовихованням.

У стимулюванні молодших школярів до самовдосконалення діючим засобом вважаю змагання «хто краще? хто веселіше? хто швидше?». Таке змагання сприяє вихованню загальної  взаємо-допомоги, колективізму, розвитку відповідальності за честь колективу.

У молодших школярів дуже розвинене прагнення до особистої перемоги, що негативно позначається на їхньому характері, тому підсумовуючи ігри та змагання, оцінюю весь колектив, а не вибраних дітей. Завжди оцінюю колектив за суспільно корисну працю.

Немає на світі людини, напевно, яка була б повністю задоволена собою, не хотіла б покращити свою зовнішність, свій характер.

Прагнучи виховувати гарні якості у своїх вихованців, працюю над вивченням учнівського колективу, індивідуальних особливостей, інтересів і здібностей кожного учня. Проводжу виховні години «Пізнай самого себе», «Я та мій клас», які допомагають визначити позитивні якості людини, сприяють налагодженню доброзичливих стосунків, виховують в учнів повагу  одне до одного, відповідальність за власні слова і вчинки. Адже завдяки самопізнанню людина може окреслити план свого вдосконалення.

Години спілкування «Чого в іншому не любиш, того і сам не роби», «Вчинок і наслідок», «Що означає бути вихованою людиною», «Добрим бути просто чи не просто?», «Краса внутрішня і зовнішня» допомагають формувати уявлення учнів про людські достоїнства і недоліки, сприяють розвитку моральних почуттів і рис особистості.

Вступ дитини до школи є зламним моментом у розвитку її волі. Навчання ставить нові вимоги до волі школяра. Учень стає перед необхідністю наполегливо вчитися, систематично і свідомо переборювати труднощі навчальної праці, виконуючи складні трудові завдання.

Найхарактерніша особливість розвитку волі учнів молодшого та середньго шкільного віку полягає в тому, що в них поступово формується вміння свідомо ставити складніші навчальні і трудові цілі, завдання і підпорядковувати їм свою пізнавальну розумову і практичну діяльність.

Великого значення у самовихованні надаю умінню дітей проявити волю у подоланні труднощів, примусити себе робити те, що є складнішим. Виділяю чотири основні правила з виховання волі, яких школярі повинні намагатися дотримуватися. Перше правило містить вимогу до боротьби з небезпечним «ворогом» – «не хочеться». Друге – закликає школярів пробуджувати в собі почуття настороженості, коли їм щось здається нездійсненним. Третє – вчить зневажати негідне, підле. Четверте – спонукає учнів до владарювання волею над слабкостями тіла.

Воля у молодших школярів розвивається в зв’язку з їх навчанням у школі, з виконанням шкільних доручень, трудових завдань. Школа покладає на дитину серйозні обов’язки. Виконуючи їх, школяр починає усвідомлювати суспільне значення обов’язку. Свідомо виконуючи навчальні і трудові завдання, він виявляє при цьому такі вольові якості, як стриманість, наполегливість, здатність до подолання труднощів, ініціативність, самостійність.

Але важлива дітям цього віку підвищена рухливість негативно впливає на їх волю, особливо на їх витриманість. Внаслідок недостатнього розвитку критичності в діях дітей молодшого шкільного віку часто спостерігається несамостійність. Несамостійність волі є причиною того, що дитина легко наслідує інших, не розбираючись у тому, погано це чи добре. Враховуючи цю особливість, спрямовую дітей на позитивне наслідування і заохочую до самостійності.

В успішному вихованні і розвитку вольових якостей у дітей важливу роль відіграє показ позитивних прикладів дорослих – учителів, батьків, старших, а також видатних людей минулого та сучасного. Виховні години та години спілкування «Воля і труд дивні сходи дають», «Без наполегливої праці немає ні талантів, ні геніїв», «Як стати розумною людиною», «Талант і наполегливість», «Вчись учитися», які проводжу з учнями, вчать дітей наполегливості, викликають бажання  самостійно здобувати знання, тренувати волю, увагу, зосередженість, пам’ять, спонукають до досягнення конкретної мети.

Працюючи над проблемою «Формування навичок самовиховання у  вихованців школи-інтернату », в процесі роботи мною розроблені правила сприятливого самовиховання.

П’ять «треба»:

1.       Завжди допомагати батькам.

2.       Виконувати вимоги вчителів учитися сумлінно.

3.       Бути чесним.

4.       Підкоряти особисті інтереси колективним.

5.       Завжди і усюди проявляти сумлінність.

П’ять «можна»:

1.                Веселитися й грати, коли  робота зроблена на «відмінно».

2.                Забувати образи, але пам’ятати, кого й за що ти скривдив сам.

3.                Не сумувати при невдачах, якщо захотіти – все вийде!

4.                Учитися в інших, якщо вони краще тебе трудяться.

5.           Запитувати, якщо не знаєш, просити допомоги, якщо не справляєшся сам.

Це потрібно тобі самому!

1.                Бути чесним! Сила людини в правді, слабість її – неправда.

2.                Бути працьовитим! Не боятися невдач у новій справі. Хто завзятий, той з невдач створить успіх, з поразок викує перемогу.

3.     Бути чуйним і турботливим! Пам’ятай, до тебе будуть добре ставитися, якщо ти до інших також добре ставишся.

4.   Бути здоровим і охайним! Займайся ранковою гімнастикою, загартовуйся, мийся до пояса холодною водою щодня, стеж за чистотою рук, годину в день виділяй на прогулянки й ще годину віддай праці або спорту.

5.          Бути  уважним,  тренуй  увагу!  Хороша  увага  оберігає  від  помилок у  навчанні й невдач у грі, праці, спорті.

Цього робити не можна!

1.                Учитися без старання, ліниво й безвідповідально.

2.                Грубити й битися з однолітками, кривдити молодших.

3.     Терпіти в собі недоліки, інакше вони тебе самого знищать. Бути сильнішим своїх слабостей.

4.              Проходити повз, коли поруч кривдять маля, знущаються з товариша, брешуть в очі чесним людям.

5.                Критикувати інших, якщо сам страждаєш подібним же недоліком.

П’ять «добре»:

1.                Уміти володіти собою (не губитися, не боятися, не виходити із себе через дрібниці).

2.                Планувати кожний свій день.

3.                Оцінювати свої вчинки.

4.                Спочатку думати, а потім робити.

5.                Братися спочатку за найважчі справи.

Цілеспрямована робота по формуванню навичок самовиховання у дітей  шкільного віку дозволила мені виділити наступні етапи в процесі керівництва самовихованням:

1 етап – спонукання  прагнення учня стати кращим, розвивати в собі позитивні якості, позбутися негативних якостей.

2 етап – надання допомоги учням в оцінці самих себе, в аналізі свого життя, пізнання своїх позитивних якостей і недоліків (за умови, що в учнів є бажання стати кращим).

3 етап – надання допомоги в розробці програми самовиховання (за умови, що поставлено мету й учень знає, що треба виховувати в собі і від чого позбутися).

4 етап – озброєння учнів методиками й прикладами самовиховання з організацією вправ, діяльності по виробленню необхідних рис характеру, якостей особистості.

5 етап – самоконтроль, контроль з боку дорослих.

Вважаю, що самовиховання неможливе без розуміння норм моралі, без формування правильних уявлень і знань про моральні якості. Учні повинні вміти не тільки визначати, що добре, а що погано, але й оцінювати свою поведінку, свій характер,  свої  сили  і  здатності,  свої недоліки  і  достоїнства.  Для цього  в  роботі  з учнями використовую такі виховні години: «Що в людині головне?», «Створи себе сам», «Хто домагається мети?», «Як перебороти свої недоліки», «Мої недоліки – мої вороги, мої достоїнства – мої друзі», «Які переваги дисциплінованої людини?», «Про силу волі, наполегливості й упертості», «Про самовиховання працьовитості й боротьбу  з лінню».

Достатньо підготовленим учням  пропоную вести щоденник самоаналізу, який може складатися приблизно з таких  розділів:

v     Вступний розділ. Учень визначає девіз, правила життя, моральний ідеал, мету життєдіяльності.

v     Значення самовиховання в житті людини. Записуються приклади з життя видатних людей, про які школярі дізнаються з книг, кінофільмів, розповідей старших та інших джерел. У цьому розділі вміщується сторінка крилатих висловів, віршів, уривків з творів про місце й значення самовиховання в житті людини.

v  Програма самовиховання. Розділ містить план саморозвитку, програму самовиховання, які допомагають учневі спрямувати свою діяльність.

v     Корисні справи. Учень занотовує  справи, які виконав, щоб опанувати раціональну самоорганізацію та принести користь людям.

v     Роздуми. Розділ призначений для запису своїх думок і міркувань, висновків щодо самоорганізації.

v  Наукова організація праці. У розділі фіксуються різні пам’ятки, поради, правила самоорганізації, як рекомендовані, так і самостійно розроблені учнем.

v     Інформаційно-довідковий розділ. У цьому розділі учень веде облік своєї успішності, занотовує графік занять у гуртках, розклад уроків, список цікавих книг тощо.

Щоденник самоаналізу учня є вагомим складником методу самоорганізації особистості людини, який суттєво допомагає у мобілізації зусиль особистості в роботі над собою. Учні можуть обмінюватися досвідом самопізнання та самоорганізації, роздумами, власними знахідками, спільно знаходити  рішення назрілих проблем. Це допомагає подолати байдужість у ставленні один до одного, сформувати ціннісні орієнтації особистості.

З перших занять по самовихованню наголошую учням: «Все починається з малого, і якщо це мале починає входити в звичку, то бере владу над людиною».

«Кожен день – крок вперед» – цей прийом вимагає, щоб кожного дня ввечері підводились підсумки: «Що було зроблено корисного, чим збагатився, чи не пройшов день даремно?»

У програмі самовиховання кожен учень фіксує самозобов’язання, тобто ставить перед собою завдання строком на місяць і більше. Наприклад: «не хвастати», «не жаліться ні на кого», «не ображати товаришів», «кожного дня читати 10 сторінок книги, це цікаво», «кожного дня робити хоч одну добру справу для інших».

Ось які завдання може поставити собі учень по загартуванню здоров’я:

v     Упродовж тижня точно виконувати режим дня, не відступаючи ні на хвилину, а головне – старатися, щоб це стало необхідною звичкою.

v     Через кожні два тижні збільшити кількість присідань, підтягувань та віджимань.

v     Слідкую, на скільки разів більше віджався сьогодні, ніж минулого тижня. Результати записую у щоденнику самоаналізу.

До самозобов’язань у програмі  самовиховання  індивідуально рекомендую записувати тільки те, що в змозі виконати учень:

ü    Пообіцяю – зроблю.

ü    Розпочату справу доведу до кінця.

ü    Слів на вітер я не кидаю, тобто завжди виконую обіцяне.

ü    Кожній хвилині – корисну справу.

ü    Час – дорожче золота.

ü    Кожній речі – своє місце.

ü    Візьмуся за справу – буду виконувати як слід.

ü Роботу виконуватиму так, щоб сам був задоволений собою і люди похвалили.

ü     Особливу увагу буду приділяти вивченню таких предметів.

Починати роботу над собою  рекомендую з вправ у витримці на володіння собою: 

Ø   Хочеться закричати від болю чи гніву – змовчу.

Ø   Хочеться плакати – стримаюсь.

Ø   Хочеться погратися – не буду відволікатися, поки не вивчу уроки.

Ø   Привчатимуся до порядку:прийду додому – подивлюся, що потрібно зробити в першу чергу: прибрати на столі, помити посуд.

Ø   Буду допомагати батькам, не дожидаючи їх прохання.

Усе це називається одним словом – самодисципліна. Без неї неможливе самовиховання.

Після цього можна розпочати спеціальні вправи по самовихованню. Простіше даються вправи по виробленню трудових і спортивних умінь. Спочатку можна поставити перед собою завдання – навчитися якійсь корисній справі – вишивати, в’язати, випилювати, готувати. Скласти план вправ на кожен день, тиждень і чітко його виконувати.

Вихованням волі потрібно займатися не спеціально, а в ході любої справи. Потрібно доводити її до кінця і виконувати все високоякісно.

У вихованні сили волі рекомендую учням притримуватися таких порад:

·        Не відкладай на завтра те, що можеш зробити сьогодні.

·        Кожну справу виконуй обдумано.

·        Працюй головою й руками.

·        Почату справу виконуй до кінця.

·        Пообіцяв – зроби.

·  Пам’ятай, навіть маленька перемога над самим собою, над своїми недоліками робить тебе сильнішим.

Володіти собою – це значить бути дисциплінованим. Дисциплінованість – це  уміння організувати себе, уміння берегти свій і чужий час, уміння виконувати взяті на себе зобов’язання. Недисциплінованим учням неважко запізнитися на урок, не виконати обіцяного, тому що вони не можуть організувати себе, заставити себе відірватися від телевізора, розмови з друзями, не можуть вчасно встати, швидко вдягнутися.  Недисциплінований учень умудряється де попало розкидати речі, пройти по підлозі у брудних чоботах. Дома мама все пробачить, поприбирає. А потім з цих дітей виростають безвільні, неорганізовані, невміючі володіти собою люди. Все перераховане не є дрібницями. З цих дрібниць формується характер і все майбутнє життя.  І якщо зараз дітям батьки, друзі, вчителі  пробачають ці дрібниці, то коли вони стануть дорослими, їм уже не пробачать. Знайомлю учнів з мудрим східним прислів’ям: «Довга подорож розпочинається з першого невеликого кроку».  І тому, щоб стати людиною, потрібно зараз і в малому бути дисциплінованому, стриманому і відповідати за свої вчинки.

На заняттях з учнями знайомимося з досвідом самовиховання видатних діячів, вчених, художників, музикантів та наших сучасників. Наголошую, що не слід ігнорувати цей досвід тільки тому, що таких успіхів могли досягнути тільки геніальні люди, а ми тільки рядові. Така думка помилкова. Спілкування з видатними вченими, письменниками показує, що вони такі ж люди, як і інші, і нерідко володіють тими ж недоліками. Відрізняються вони тільки тим, що, поставивши мету, йдуть до неї твердо, проявляючи виключну працездатність. У цьому секрет успіху.

Ось яких правил притримувався Лев Толстой:

1. Що призначено неодмінно виконати, то виконуй, не дивлячись ні на що.

2. Що виконуєш, виконуй добре.

3. Застав свій розум діяти зі всією йому можливою силою.

4. Ніколи не дивися у книгу, якщо що-небудь забув, а старайся сам пригадати.

Повчальні і правила, яких притримувався молодий Ушинський:

1.                Виваженість у словах і вчинках.

2.                Обдуманість у діях.

3.                Рішучість.

4.                Спокій цілковитий.

5.                Не говорити про себе без потреби жодного слова.

6.      Не проводити часу несвідомо, робити те, що треба, а не те, що трапиться.

7.                Кожний вечір давати звіт про свої вчинки.

8.                Ні разу не хвастати ні тим, що було, ні тим, що є, ні тим, що буде.

Тому, визначаючи стратегію формування навичок самовиховання у дітей, узагальнюючи досвід роботи педагогів, психологів, літературні дані, власний досвід, пропоную учням слідуючі правила роботи над собою:

1.                Піддавай нещадній критиці власні недоліки.

2.               Постав розумну мету, йди до неї твердо, не відступаючи ні при яких обставинах.

3.                Вір у власні сили і можливість виховувати чи виправляти себе.

4.         Ніколи не відкладай на завтра те, що повинно бути виконано сьогодні.

5.                У роботі над собою неприпустима поспішність.

6.                Суворо дотримуйся режиму дня.

7.                Не цурайся порад авторитетних людей.

8.                Використовуй позитивний досвід роботи над собою своїх друзів.

9.                Не соромся дати зобов’язання виправитися.

10.           Будь вірний своєму слову, даному іншим і самому собі.

11.           Віднесись відповідально до самозобов’язань.

12.     Постався уважно і спокійно до критики, вибирай поради, які у ні містяться.

13.    Постійно контролюй свою поведінку і поправляй себе, якщо це потрібно.

14.     Оволодівай науками про людину, які допоможуть пізнати себе і в роботі над собою.

15.           Оволодівай методикою самовиховання.

Вважаю, що для дітей середнього та старшого шкільного віку важливим є те, щоб самовиховання не обмежувалося школою, але й продовжувалося вдома.

Адже сім’я – це найперша і основна школа життя для дитини. Тут даються основи для формування характеру, світогляду і волі.  Батьки повинні створити всі необхідні умови для розвитку своєї дитини, завдання їхнє полягає не стільки в тому, щоб якомога краще і сильніше розвинути вольові якості сина чи доньки, скільки в підготовці до майбутнього  тривалого і кропіткого самовиховання, адже  «якщо людина сама не забажала виховувати в себе волю і характер, то важко їй в цьому допомогти» (Л.І. Рувинський). І чим раніше батьки зуміють пробудити в дитині благородне прагнення працювати над собою, тим більша можливість досягти успіху у цій справі. Тому що в дорослої людини запізно  починати виховувати вольові якості, якщо попередні роки життя змарновано.

Отже, батьки насамперед повинні пам’ятати про величезну силу особистого прикладу, оскільки саме від батьків залежить подальша доля дитини. Батьки не зможуть виховати в дитини жодної вольової якості, якою самі не володітимуть,  натомість всі недоліки дорослих відбиватимуться в характері дітей, наче в дзеркалі.

Тому в роботі з батьками багато уваги приділяю питанню створення позитивного психологічного клімату у сім’ї, підвищення авторитету батьків. Вважаю, що основою батьківського авторитету є – вимогливе ставлення до себе, життя і робота батьків, ставлення до оточуючих, відповідальність за виховання дітей перед суспільством, перед самим собою. Постійно переконую батьків у тому, що доброзичливі стосунки з дітьми – одна з умов підтримання їх авторитету.

Підсумовуючи вище вказане, необхідно сказати, що вихователь – це своєрідний диригент, в оркестрі якого – діти, їхні батьки. Від уміння диригувати цим складним «оркестром» залежить вихованість і освіченість наших учнів.